ось вона квінтесенція світової павутини
 

↓

я хочу на море. хоча, напевно, правильніше було б сказати "я хочу моря". бо мені зовсім не хочеться їхати на південь, в якесь курортне переповнене містечко, або у "ол інклудед" готель в турцію чи єгипет. я не хочу засмагати на пляжі, плавати на надувному матрасі/катамарані/скутері, мені непотрібно золотих пісків, дешевих коктейлів та красивих дівчат, які засмагають топлесс. я хочу на море, північне таке море, яке у нас буває лише восени, хочу скельстий безлюдний берег, хвилі і погану погоду, що б максимум один раз залізти у воду, швидко вибігти й прихуїти від безмежжя природи й власної самотності.

насправді у фільмі "the boat that rock" було два ахуєнних (з музичної (і не тільки) точки зору) моменти.
периший - коли начальнік радіо сказав, що, на жаль, вони припиняють трансляцію, у зв*язку з переслідуванням влади, після чого, витримавши паузу інший ді-джей сказав, що ц був лише жарт і пустив у ефір "let's spend the night together" роллінгів. (фішка в тому, що ц єдина пісня із усього фільму, яка насправді була "небажанна" до трансляції)
і другий - коли ді-джей сповістив, що човен йде на дно і постав "the whiter shades of pale" (бо під таку композицію не гріх не те, що потонути, а й кінець світу на вершині монмартру зустріти).